Дибко Ірина. Білий орел: оповідання для молоді. Філадельфія, 1980 — з дарчим написом
Ірина Дибко. Білий орел: оповідання для молоді і старших дітей = White Eagle / обгортку рисувала Ляриса Мартинюк; літературна й технічна редакція Б. Романенчука.
Філядельфія: видавництво «Київ» (Kyiw Publishing, 4800 N. 12th Street), 1980. — 159, [1] с.: іл. — 21 × 14 см. — Паралельний англомовний титульний аркуш. — Комп'ютерний набір і друк: B & B Printing Service, Філадельфія. Наклад не зазначено.
В оригінальній видавничій обкладинці з кремово-вохристого паперу: ім'я авторки червоним, назва — зеленими контурними літерами, у центрі кольорова композиція з білим орлом над засніженими гірськими шпилями. Обкладинка з рівномірним забрудненням і потертостями по краях, дрібні утрати паперу біля нижнього кута корінця, на задній обкладинці поодинокі плямки й розводи. Папір блока світлий, майже без пожовтіння; блок міцний, утрат немає. На аркуші з портретом авторки вгорі дарчий напис олівцем: «Для Школи Українознавства ім. …» — прізвище патрона школи читається неповно. Стан: добрий.
Прижиттєве видання. Книга має історико-культурну цінність як зразок української літератури для юнацтва, виданої в діаспорі.
ІНФОРМАЦІЯ
Заголовне оповідання виведене з індіанського сюжету: у поселенні під горою, за непрохідним лісом, доживають рештки племені інків, і найстарший вождь Сірий Вовк переповідає правнукам, як прийшли ніколи не бачені люди у військовому одязі, забрали скарб і поглумилися над святинями. Ця тема втрати власної землі й пам'яті — наскрізна для книжки, писаної для дітей еміграції. Збірку складають сім більших оповідань — «Білий орел», «Таємниця друзів», «Брошка», «Сила почувань», «Якби блакить говорити вміла», «Я зустрів Його», «Подарунок» — і окремий розділ «Оповідання для дітей» із п'ятьма коротшими текстами.
Ірина Дибко-Филипчак (1925–2012) — письменниця, перекладачка й літературний критик, донька галицького педагога і письменника Івана Филипчака. Народилася в Більшівцях на Станиславівщині, навчалася в Станиславові, у Вищій музичній школі в Лодзі, Моцартеумі в Зальцбурзі та Мюнхенському університеті; від 1944 року в Польщі, згодом у Німеччині й США. Учителювала у школі українознавства в Пасейку, була членкинею і секретаркою американського ПЕН-клубу. «Білий орел» — її третя книжка після поетичних збірок «На крилах дум» (1974) і «По стежинах душі» (1976) і перша прозова.
Літературну й технічну редакцію виконав Богдан Романенчук (1908–1989) — літературознавець і видавець, засновник філадельфійського журналу «Київ» (1950), від назви якого пішло й видавництво. У передмові він прямо пояснює причину появи книжки: літератури для юнацтва в еміграції бракує, молодь шукає читання чужими мовами, тому авторку, яка пише для юнацтва, варто підтримати. Обгортку намалювала Ляриса Мартинюк. Українські діаспорні видання для юнацтва виходили малими накладами й до бібліотек в Україні не потрапляли.