Сім'янців Валентин. Спогади богданівця. Нью-Йорк, 1963
«Хоч все і бадьорилось, та десь там, глибоко, кожен відчував трагічну нашу безвихідність, виявляючи її іноді гірким жартом».
Валентин Сімянців. Спогади богданівця.
Ню Йорк: накладом видавництва «Червона Калина», 1963. — 123 с. Наклад не зазначено. Обсяг у джерелах подано по-різному: Diasporiana та каталог бібліотеки Фундації св. Володимира в Кракові подають 123 с., що збігається з останньою пронумерованою сторінкою тексту на фото; в описі попереднього продавця фігурувало 243 с. Розмір потребує звірки з примірником.
У видавничій обкладинці зі шорсткого сірувато-кремового паперу з вкрапленнями волокон, без ілюстрації: ім'я автора, назва й вихідні дані витиснені темно-зеленою фарбою на передній обкладинці, задня — без оформлення. Поодинокі дрібні плямки на задній обкладинці, легке потемніння паперу обкладинки по краях. Папір блока з природним пожовтінням, блок міцний, аркуші не відстають, надривів і підклейок не видно. Написів, печаток і екслібрисів на сфотографованих аркушах не виявлено. Стан: дуже добрий.
Прижиттєве видання. Книга має історико-культурну цінність і становить колекційний інтерес.
ІНФОРМАЦІЯ
Це спогади рядового учасника, писані не про штаби, а про те, як воно було зсередини: кінь-жеребець «Ерот», англо-араб із білою зіркою, найкращий тоді кінь у цілій сотні; хлопчик років чотирнадцяти біля застряглої в багні підводи, який на питання, з якої він частини, з гордістю відповідає одним прізвищем — «Гордієнко»; тифозний шпиталь, де другу страву дають лише тому, хто сам дійде до столика, і де недотримання цього розпорядження кінчалося смертю. Далі — вибух складу набоїв у Тирасполі, мітинг вільнонайнятих під націленими кулеметами, ніч у панському палаці, де двоє грілися, розбираючи пліт на дрова, і відступ, у якому автор пішки шукав свою сотню, розпитуючи стрічних. Автор веде розповідь без пафосу, з гірким гумором, і саме тому книжка читається як документ повсякдення Визвольних змагань.
Валентин Сімянців (1899–1992) — військовик, інженер-гідротехнік і скульптор родом із Великого Бурлука на Харківщині. В українському війську від 1918 року, служив за Центральної Ради, Української Держави й Директорії, був козаком кінної сотні полку імені Богдана Хмельницького, учасник Першого зимового походу; військове звання сотника Армії УНР дістав уже в повоєнні роки. 1923-го нелегально перейшов кордон до Чехо-Словаччини, закінчив Українську господарську академію в Подєбрадах, від 1949 року жив у США, помер у Філадельфії. «Спогади богданівця» — його перша книжка спогадів; далі вийшли «Студентські часи» (Вашингтон, 1973), «Роки козакування, 1917–1923» (Філадельфія, 1976) і «Інженер емігрант у Чехо-Словаччині» (1978).
Богданівці — вояки 1-го Українського козацького полку імені гетьмана Богдана Хмельницького, першої української національної військової частини доби Центральної Ради, сформованої навесні 1917 року в Києві. 26 липня (8 серпня) 1917 року ешелони полку, що від'їздили на фронт, обстріляли на станції Пост-Волинський; від квітня 1918-го полк діяв у складі Запорозького корпусу як 3-й Запорозький імені гетьмана Б. Хмельницького піхотний. «Червона Калина» — видавнича кооператива, заснована на початку 1920-х у Львові ветеранами українських військових формацій, ліквідована радянською владою 1939 року й відновлена 1949-го в Нью-Йорку; вона й далі трималася свого профілю — спогадів учасників Визвольних змагань. В УРСР ця тема була закрита, тож емігрантські мемуари богданівців лишаються одним із небагатьох свідчень із перших рук.