Костенко Ліна. Сад нетанучих скульптур. Київ, 1987

Ліна Костенко. Сад нетанучих скульптур: вірші, поема-балада, драматичні поеми / ілюстрації художника І. В. Остафійчука; рецензент В. Р. Коломієць.

Київ: видавництво «Радянський письменник», 1987. — 207, [1] с.: портр., іл. — 16,9 × 13,4 × 1,4 см.

У видавничій оправі з чорного фактурного ледерину: на передній палітурці блінтова рамка, усередині неї золотим тисненням ім'я авторки й білою фарбою стилізована назва у три рядки; на задній палітурці блінтом видавнича марка. Форзаци відтворюють сторінку авторського рукопису з густими правками, датовану «Листопад 1986 р.»; перед текстом — тонований портрет поетеси. Дрібні світлі затертості на палітурках, легке протирання матеріалу вгорі корінця й по кантах. Блок міцний, зшивка ціла, папір чистий, повносторінкові гравюрні ілюстрації в бездоганному друці. Написів, печаток і екслібрисів немає. Стан: дуже добрий.

Прижиттєве видання. Книга має історико-культурну цінність, а оформлення Івана Остафійчука становить самостійний мистецький інтерес.

ІНФОРМАЦІЯ

Книжку складено з трьох різних за жанром частин. Перший розділ лірики має назву «Невидимі причали» — вірші про дитинство, провінційні двори й повільний плин часу, серед них хрестоматійне «Українське альфреско». Далі йде поема-балада «Скіфська одіссея», а завершують том дві драматичні поеми: «Сніг у Флоренції» — про скульптора й ціну визнання, і «Дума про братів неазовських», де діють Павлюк, Томиленко й Сахно Черняк, тобто козацька старшина 1638 року.

Ліна Костенко (нар. 1930) — поетеса, одна з чільних постатей шістдесятництва. Після знищення набору «Зоряного інтеграла» на початку 1960-х її на півтора десятиліття вилучили з літературного процесу; повернення почалося збірками «Над берегами вічної ріки» (1977) і «Неповторність» (1980) та романом у віршах «Маруся Чурай», за який 1987 року вона дістала Шевченківську премію. «Сад нетанучих скульптур» вийшов того ж року.

Ілюстрував книжку Іван Остафійчук (нар. 1940) — графік і живописець, випускник Вижницького училища прикладного мистецтва та Львівського інституту прикладного й декоративного мистецтва, згодом лауреат Шевченківської премії. Його повносторінкові аркуші тут витримано в різкій чорно-білій гравюрній манері, близькій до народної картини; саме 1987 року художник виїхав за кордон і на роки зник з українського книговидання. Форзац із фотовідтворенням рукописної сторінки поеми — рідкісний для радянського видання прийом, який показує роботу поетеси просто в книжці.