Мазепа Галина = Halyna Mazepa: альбом. Мюнхен, 1982

«Бажаючи поїхати до Парижу, і не маючи грошових можливостей, я почала ілюструвати спочатку гумористичні журнали…» — Галина Мазепа, лист від 14 червня 1977 року

Галина Мазепа = Halyna Mazepa / передмова Святослава Гординського; вступна стаття Володимира Поповича.

Мюнхен: Український Вільний Університет, 1982. — 192 с.: іл. — Технічна редакція Ігоря Зубенка, мистецька редакція Людвіґа Гофера; офсетні плівки Krammer, Лінц; друк Dorendorf-Druck, Мюнхен. Підписи до ілюстрацій українською, німецькою та англійською мовами.

У видавничій твердій оправі з червоної тканини, в ілюстрованій суперобкладинці: на білому тлі ім'я художниці кирилицею й латинкою та кольорова репродукція її картини з трьома дівчатами в народному вбранні. Суперобкладинка забруднена, найбільше задня сторонка — сірі плями й темні цятки; краї потерті, з дрібними надривами й загинами, уздовж згину передньої сторонки залом. На задній сторонці помаранчева наліпка-цінник попереднього продавця з написами від руки. Блок міцний, папір білий і чистий, без написів і печаток. Стан: добрий.

Прижиттєве видання. Книга має історико-культурну цінність і становить колекційний інтерес.

ІНФОРМАЦІЯ

Серед кольорових таблиць альбому — «Портрет Володимира Коваля» (1933, олія, 70 × 50 см): художниця написала свого майбутнього чоловіка того самого року, коли познайомилася з ним у Парижі. Далі — ілюстрації до казок, композиції з дівочими постатями в коралях і вишиваних сорочках, оголені фігури в іконописній площинності, Богородиця з Дитям серед ангелів. Текстова частина — стаття Володимира Поповича «Мистецтво Галини Мазепи» і біографічний нарис з уривками листів мисткині: про празьких учителів Дмитра Антоновича, Сергія Мака, Костя Стахівського й Роберта Лісовського, про щотижневі обкладинки для чеських жіночих журналів, підписані ініціалами «ГМ», про Олега Ольжича, який спонукав її до української теми.

Галина Мазепа (1910–1995) — малярка, графікиня й керамістка, донька Ісаака Мазепи, голови уряду УНР. Народилася в Петербурзі, дитинство провела в Катеринославі, з 1923 року жила в Празі, де навчалася в Українській студії пластичного мистецтва, Художньо-промисловій школі й Академії мистецтв. 1947 року переїхала з родиною до Каракаса: працювала аніматоркою, багато років ілюструвала дитячий журнал «Tricolor» венесуельського Міністерства освіти, 1956-го отримала національну нагороду за керамічну ікону Покрови.

Альбом видав Український Вільний Університет у Мюнхені — на титулі його печатка «Universitas Libera Ucrainensis», передмову написав Святослав Гординський (1906–1993). Тримовні підписи розраховані на читача далеко за межами української громади. Як зазначено у вступній статті, більшість празьких праць мисткині залишилися в Чехії, і доля їх невідома.