Вовчок Марко. Оповідання. Краків; Львів, 1943

«…о доле, / Пророче наш, моя ти доне! / Твоєю думою назву.» — Тарас Шевченко про Марка Вовчка, 1859

Марко Вовчок. Оповідання / вибір з передмовою В. Радзикевича.

Краків; Львів: Українське видавництво, 1943. — 204, [2] с.

У видавничій оправі: палітурки обтягнені папером із двоколірною зелено-чорною ілюстрацією — дівчина з клуночком і серпом серед високих колосків, з монограмою «ВМ»; корінець із сірого полотна; на задній палітурці видавнича марка. Палітурки з великими плямами й розводами, потертостями по краях і кутах, точковими втратами фарбового шару на заголовку; полотно корінця вицвіле. Папір воєнного часу з вкрапленнями деревної маси, рівномірно потемнілий; розводи від вологи по зовнішньому полю останніх аркушів і на сторінці змісту. На титульному аркуші відірвано верхній зовнішній кут без утрати тексту, поодинокі темні цятки. У змісті олівцем відмічено шість оповідань, на полі титульного аркуша олівцевий запис. Блок міцний. Стан: задовільний.

Книга має історико-культурну цінність і становить колекційний інтерес.

ІНФОРМАЦІЯ

Передмову до вибору відкриває лист Марка Вовчка до Тараса Шевченка з Рима, березень 1861 року: «Ви забули, що ви названий батько?» — нагадування про вірш «Недавно я поза Уралом блукав» (1859), у якому поет назвав письменницю своєю донею. Збірка вміщує тринадцять творів: «Сестра», «Два сини» (з присвятою «М. А. Максимовичу»), «Отець Андрій», «Інститутка», «Горпина», «Сон», «Козачка», «Чумак», «Пройдисвіт», «Данило Гурч», «Викуп», «Тюлева баба» і «Чортова пригода». Серед них «Інститутка» — одна з перших українських соціальних повістей, оповідь кріпачки-покоївки про жорстоку панночку.

Марко Вовчок — псевдонім Марії Вілінської (1833–1907), за першим чоловіком Маркович. Вона народилася в дворянській родині на Орловщині, українську мову опанувала, живучи з чоловіком, етнографом Опанасом Марковичем, на Чернігівщині й Поділлі. Збірка «Народні оповідання» (1857) принесла їй славу, а її антикріпацька проза вплинула на розвиток українського оповідання. У передмові рік народження письменниці подано як 1834; сучасні довідники датують його груднем 1833 року.

Вибір уклав Володимир Радзикевич (1886–1966), галицький педагог і історик літератури, автор шкільної «Історії української літератури», яку після війни перевидавали в Детройті й Нью-Йорку. «Українське видавництво» було головним легальним українським видавництвом Генеральної губернії: від 1940 до 1945 року, попри сувору німецьку цензуру й брак паперу, воно випустило 544 назви. Звідси й сірий папір із вкрапленнями, на якому надруковано цю книжку.