АНДРУСЯК, МИКОЛА. ТРИЗУБ. (Наукова Бібліотека Т-ва «Вернигора», ч. 1). [Мюнхен]: Видавниче Товариство «Вернигора», 1947.

АНДРУСЯК, МИКОЛА. ТРИЗУБ. (Наукова Бібліотека Т-ва «Вернигора», ч. 1).

[Мюнхен]: Видавниче Товариство «Вернигора», 1947. — 32 с., складані ілюстративні таблиці. — Прибл. 21 × 15 см. У пізнішій напівшкіряній оправі: синя шкіра з кутиками, палітурки оклеєні мармурованим папером, корінець із золотим тисненням — тризуб у вінку, назва, орнаментальні фільоти та квіткові розетки. Мармуровані форзаци. Оригінальну видавничу обкладинку (синій друк на кремовому папері, декоративна рамка з тризубами) збережено в оправі. Папір пожовклий, обкладинка з лисячими плямками, складані таблиці із заломами. На тит. арк. — дарчий напис синім чорнилом із підписом автора.

ІНФОРМАЦІЯ

Микола Андрусяк (1902–1985) — історик, дійсний член НТШ, професор Українського вільного університету. Уродженець Золочівщини, у 1919–1920 роках служив в УГА та армії УНР; автор сотень праць з історії козаччини, Галицько-Волинської держави та церкви. Повоєнні роки провів у Німеччині, згодом переселився до США.

«Тризуб» — перша спроба звести докупи весь наявний на той час доробок довкола походження й значення українського державного герба. У передмові автор оглядає попередню українську літературу — списки О. Пастернака й В. Січинського, популяризаторські спроби В. Пачовського, Т. Скотинського, М. Битинського — і згадує статтю І. Крип’якевича, що її 1941 року не пропустила німецька цензура. Основний нарис констатує: від М. Карамзіна (1815) близько п’ятдесяти дослідників дали 27 різних розв’язок, жодна з яких не стала загальноприйнятою. Андрусяк систематизує їх за реєстром барона М. Таубе, доповненим новішими здогадами, у шести групах — знак державної влади, християнська церковна емблема, родовий знак Рюриковичів тощо. Спис ілюстрацій налічує 111 позицій: від грецьких монет із тризубом і курганних оздоб до монет Володимира і Ярослава, тризуба на цеглі Десятинної церкви та гербів УНР.

Видання відкрило серію «Наукова Бібліотека» мюнхенського «Вернигори» — одного з провідних українських видавництв доби «ді-пі».