Шухевич Володимир.Гуцульщина. Ч. 5.Львів, 1908

«…в одному напрямі можна буде ним користуватися, як першорядним єдиним джерелом». Василь Щурат про п’яту частину «Гуцульщини»

Гуцульщина / написав проф. Володимир Шухевич. Пята часть.

У Львові: з «Загальної Друкарні», Академічна вулиця ч. 8, 1908. — 300 с.

У пізнішій оправі: корінець і кути з коричневої тканини, сторони обтягнуто папером із мармуровим візерунком у зелено-брунатних тонах. Усередині збережено обидві оригінальні обкладинки з синьо-зеленого паперу: на передній повторено титул, на задній — оголошення книгарні Наукового товариства ім. Шевченка з переліком усіх п’яти частин «Гуцульщини», їхнім змістом, обсягом і цінами в коронах. Задню обкладинку прикріплено до блока паперовою смугою вздовж корінця, біля корінця передньої обкладинки — смуга давнього підклеювання. На обкладинках, титульному й останньому аркушах хвилясті розводи від вологи вздовж верхнього й бокових берегів, на передній обкладинці також розлогі плями в нижній частині. Папір блока з природним пожовтінням, поодинокі плямки на титулі. Тканина оправи з дрібною потертістю на верхньому краю, на задній палітурці невелика пляма. Стан: реставрований.

Перше й прижиттєве видання. Книга має історико-культурну цінність як завершальна частина класичної монографії української етнографії.

ІНФОРМАЦІЯ

П’ята, завершальна частина «Гуцульщини» Володимира Шухевича найбагатша на усну словесність гуцулів: апокрифічні легенди, казки, перекази про опришків і Олексу Довбуша, оповіді про «земних богів» — лісниць, нявок, мамун, відьом-опирів, мольфарів, вовкунів, градівників. Далі йдуть розділи про черідників, гуцульське лічництво, вірування про рослини і звірів, загадки й словничок гуцульських слів. Значну частину прози записав у Головах учитель Лука Гарматій.

Володимир Шухевич (1849–1915) — етнограф, фольклорист і педагог, один із перших членів Етнографічної комісії НТШ і дійсний член Товариства, дід Романа Шухевича. Матеріали до «Гуцульщини» він збирав близько тридцяти п’яти років — сам і через мережу сільських кореспондентів, записуючи коляди й співи на фонограф. У радянський час його ім’я вилучили з наукового обігу, зокрема й через онука.

Перші чотири частини виходили 1899–1904 років у серії НТШ «Материяли до українсько-руської етнольоґії», а п’ята з’явилася 1908 року окремою книжкою — коштом власника Музею Дідушицьких у Львові Тадея Дідушицького, який підтримав і польськомовну версію праці. Друге видання всіх п’яти частин побачило світ лише через дев’яносто років, у Верховині (1997–2000).